Концепція нейрорізноманітності, нейропластичності, що пропонує сприймати атиповий психічний розвиток не як хворобу, але як особливість, інший спосіб сприйняття та взаємодії зі світом – територія професійного дослідження американського доктора медицини та куратора сучасного мистецтва Коана Джеффа Байзи. 2011-го він у співпраці з українською мисткинею Тетяною Гершуні виступив куратором виставки «АУТ: Нейрорізноманітність» у Києві. Амеба подає його текст до цього проекту з певними скороченнями.
Що говорити, поняття нейрорізноманітності змагається за своє існування навіть в середині середовища його використання. Однак, вже з першого погляду видно, що нетиповий чи дещо відмінний нейророзвиток є нормальною людськлю варіацією, яка має бути визнаною та прийнятною як звичне явище на рівні біо- та культурної різноманітності.
Останнім часом спостерігається вибухове збільшення осіб з діагнозом «аутизм», в результаті чого ця тенденція переросла в спробу ідентифікації та асоціації аутизму з визначними особистостями (Гейтс, Ейнштейн, Джефферсон) та його позиціонування як можливого прояву нейрорізноманітності. Термін «кузен» застосовується до тих, хто має характерні для аутистів симптоми, які не зафіксовані офіційним медичним діагнозом.
Молодого чоловіка з синдромом Аспергера, який відвідував інститут неврології, запитали, що б він зробив, якби були винайдені ліки від аутизму. Дещо замислившись, він сказав, що взяв би пів таблетки. Це ще раз підкреслює неоднозначність, яка існує в рамках аутичної спільноти.
Є такі, які приписують аутизму патологічність, порушення, що додають чималих незручностей здоровим індивідам. Протилежну думку висловлюють прихильники нейрорізноманітності, зазначаючи, що аутисти не мають порушень, а швидше мають інший тип організації, що полягає в осмисленні та сприйнятті світу інакше. Вони не хочуть, щоб їх лікували, вони хочуть, щоб їх зрозуміли. Зрозуміли, що вони хоча і «знервовані» інакше, однак мають прийнятну альтернативу пізнавальних стратегій, які добре підходять до визначеної сфери застосування, як, наприклад, різних видів мистецтва, крмп’ютерної культури, дослідницької та лабораторної роботи.
Прихильники нейрорізноманітності намагаються реконтекстуалізувати та депатологізувати аутичний спектр та такі супутні розлади як гіперактивність, синестезія, шизофренія, савантизм, дислексія та обсесивно-компульсивний розлад. Опоненти концепції нейрорізноманітності роблять те саме зі страхом передепатологізації та перенормалізації ситуації, за якої зменшиться кількість пацієнтів, а відтак буде підірвано фінансування досліджень. Дехто стає прихованим аутистом, ізолюючи свої родини в середовищах, де неспівпадіння не можуть бути поміченими: в приватних школах, навчаючись вдома, а тоді, в дорослому житті, обирають професії з мінімальною соціальною взаємодією. Інші ж формулюють нейрорізноманітність як рух за громадські права, приміром, як «нейрофанатизм» та «за права нейротипових».
Приблизно в одного з десяти індивідуумів з аутизмом є особливі здібності, які їх вирізняють від решти. Це, приміром, надзвичайна пам’ять чи художні здібності з їх супровідним покаранням у вигляді відчуття досконалості та необхідної самоповаги. Без сумніву, не всі, хто діагностований синестезією, аутичним спектром, синдромом Аспергера мають надзвичайні художні здібності. Різниця полягає в способі обробки інформації: мова, звуки, зображення, світло, текстура, смак чи рух. Прийнято вважати, що краса чи різниця в осягненні синестетичних почуттів є сприятливою і проявляється в нестримному художньому прояві на противагу думці, що наявність синестезії автоматично надає дивовижні художні таланти.
