Оберіть спочатку такі тоскліві лінзи на камеру, шоб від одного взгляду в кадр охоплювала журба-скорбота. Сюжет не видумуйте. Сюжет для поетичного кіно — нізость.
Герої хай говорять тихо, буркотять шось отривісте й трагічне. На цвинтарі по можливості. «Міс Мурпул пішла з Крутого Пікє та померла від алкоголізму».
Всі сплять в халупах на продавлених ліжках. Біля цвинтаря. На стіні хай вісить ружжо. Кругом чорнота, кафкіянство та бєзисходність.
Звичайно, без драми нікуди.
Олесь вбив Одаркиного тата за просто так. І забрав свинюшку. А потім вступив до НКВС. Там став говорити російською з московським акцентом, та погнав усіх у колгоспи, ставши у той же час кримінальним авторитетом (час та простір у фільмі нелінійні).
Сцена сексу: обов’язково, адже можна. І у момент соітія Одарки та Гриця шоб біла коняшка пролітала Чумацьким шляхом. Колоситься жито. Момент щастя, після чого почнеться тотальний піздєц.
Да, доречі, хеппі-енд нє катіт. Офіційно заборонений Мінкультом.
У напружений момент доведена до відчаю Одарка хапає ружжо со стіни. У цей час на цвинтарі закопують тіло найчеснішого священика. Чутно сумні дзвони. Кругом мрак.
У Канаді помирає якась українська бабуся (бачимо її вперше), якій привиділося це все уві сні. «Річард ІІІ» за кількістю смертей нервово курить біля смітничку.
Олесь огидно сміється у золоту цепуру та жує кокарду з нквдшной фуражки, забираючи Одаркину землю біля цвинтаря. Вона коштує шалені гроші, бо під будиночком знайшли золото Полуботка, нафту та скрижалі Мойсея. Браткі хижо потирають свої битки.
Одарка стріляє з ружжа, но рікошетом від дерева пуля вбиває її коханого Гриця.
Олесь тікає (АААА!)!
Вона стріляє йому в спину двічі, а потім четвертою кулею собі у серце, не дивлячись на те, що рушниця двоствольна.
Бо поетичне кіно — це про емоціі, воно срати хотіло на вашу повсякденну логіку.
Там де Одарка вмирає, розквітає калина і той цвинтар ніколи не був у складі СРСР.
Людям соромно за то що вони такі козли, та стають кращими.