На відміну від США, де питання абортів стало точкою кипіння розбіжностей, до яких знову повертаються в політичних дебатах, в Україні мало хто вважає, що є нагальна потреба говорити про аборти.
Завдяки радянській спадщині, українські жінки можуть перервати вагітність протягом перших 12 тижнів за бажанням і до 22-го тижня за певних медичних та соціальних обставин. Також в Україні ще досить сильний спротив моралістичним проповідям про абсолютну цінність життя, коли більшість населення не може собі дозволити якісної медичної допомоги і середня тривалість того ж таки вже народженого життя на 10-15 років нижча за західноєвропейську. Водночас, аборти — це і звичайний бізнес: у приватних клініках, кожна жінка може легко зробити аборт, тільки залежно від ціни, це може бути або розкішна палата з професором гінекології або підвальне приміщення в спальному районі. Але при цьому є ті, хто кожні кілька років публічно закликають все радикально змінити. Повторюючи ті самі аргументи про аборти причину і одночасно наслідок національного занепаду, кожні кілька років різні депутати пропонують законопроект, який не має під собою нічого, крім бажання моралізувати і наганяти моральну паніки.
В березні група українських законодавців внесла пропозицію про криміналізацію абортів, за винятком тих випадків, коли плід не має жодних шансів на виживання після народження, становить загрозу для життя жінки або є результатом зґвалтування. Ґрунтуючись на тому, що життя починається в момент зачаття, законопроект починається з теорії змови: «в деяких країнах спостерігається тенденція до розвитку кримінального бізнесу зі збору і розповсюдження матеріалу, що «абортується». Саме полювання за стовбуровими клітинами – ембріональними або фетальними – штовхає «горе-бізнесменів» до агітації за проведення абортів серед населення». Хто і де полює за абортованим матеріалом і що саме мається на увазі під цим поняттям залишається неясним. Зміст законопроекту показує, як релігійні аргументи і теорії змови можуть замінити складні дискусії про природу життя і смерті, про біоетику щодо ненародженого, які постають з впровадження нових репродуктивних технологій. В Україні клініки репродуктивної медицини щодня запліднюють тисячі яйцеклітин, відбирають і відбраковують тисячі ембріонів, але ці аспекти «зародження життя» здебільшого знаходяться в сірій зоні, про яку не говорять ті, хто проголошують себе захисниками «життя».
Війна і економічний спад підривають, перш за все, становище жінок, які, незважаючи на все це, як і раніше повинні бути «хорошими» матерями. У той час як Радянський Союз надав деяку соціальну і медичну підтримку материнству, щоб жінки могли працювати і народжувати дітей, пострадянська українська влада пропонує дуже мало для цього завжди складного поєднання – фактично, лише риторичну похвалу радості материнства, наголошуючи на користі для держави чи то нації від її збільшення. З часів незалежності тема абортів була в розпорядженні церкви, і час від часу використовується правими політиками, щоб привернути до себе увагу і отримати схвалення духовенства.
Попри схожість ситуації з іншими пост-радянськими країнами, де церква робить гучні заяви про аборти, українське законодавство і громадська думка про аборти відрізняються від Польщі, де восени минулого року пройшли масові протести проти пропозиції правої правлячої партії заборонити аборти повністю, і в Росії, де церква і низові релігійні рухи регулярно використовують зображення ембріонів, щоб підняти моральну паніку, яка вже стала нормою політичного життя в Росії. В Україні церква не єдина, а конфесії — конкуренти, що також не додає умов для формування єдиного руху за життя. В законопроекті 6239, поданому в березні, аргументи оформлені як дивна суміш релігійних, медичних і юридичних термінів, і всі вони засновані на твердженні, що аборт — це тортури і вбивство ненародженої людини. Автор стверджує, що заборона ґрунтується на висновках «сучасної ембріології», але ця наука жодним чином не дає відповідь на філософське і юридичне визначення життя. Законопроект настільки спрощує всі питання, які постають в дискусіях про аборт, так ніби існують вічні незмінні поняття права, життя, плоду (ембріону), і так ніби голосуючи за законопроект, українські депутати мають чітке визначення, що таке життя.
Власне, йдеться не стільки про філософські визначення життя, а про права жінок. За логікою законопроекту, жінки постають як емоційні, неосвічені, безвідповідальні і потребують морального керівництва та правових настанов з боку політиків. Політики продовжують говорити про жінок, як єдину групу, і за радянською логікою дозволу на аборти, зводять всі причини такого рішення до економічної основи. Насправді, жінки мають зовсім різні інтереси і потреби, і не потрібно зводити їхні причини перервати вагітність лише до матеріальних обставин, і взагалі жінка не повинна вказувати так звану «причину», свої мотиви, як лікарю, так і будь-кому ще. В ситуації, коли кількість абортів далі і далі зменшується, а операція визнана цілком безпечною з мінімальною кількістю ускладнень, законопроект навіть не наводить жодних статистичних даних про ці два ключові показники.
В ситуації війни, корупційних скандалів, тяжкої економічної ситуації, законопроект про аборти був топ-новиною лише кілька днів і його майбутнє дуже сумнівне, невідомо, чи буде він взагалі винесений на голосування у Верховній Раді, але навіть і в такому випадку, законопроект має дуже мало шансів стати законом. Насторожує те, що цей законопроект був поданий Дмитром Голубєвим з правлячої партії БПП, а не від правої опозиції, чиї представники вже пропонували криміналізацію абортів кілька разів в минулому. У той час як більшість людей в Україні ставляться до цього законодавчого кроку як до нехитрого трюку, аби відвернути увагу від більш насущних проблем, ігнорувати його було б занадто самовпевнено для тих, хто бачить в праві на аборт одне з фундаментальних прав жінки, яке вона не повинна ні перед ким виправдовувати.
І саме ситуація в США, де так активно зараз дискутують про право на життя і право на вибір, дає попередження про те, як все швидко змінюється, і те, що ще кілька років тому було законом, правом кожного, вважалося загальною думкою, консенсусом, зараз може перетворитися на розділ в підручнику історії. Кілька років тому, навряд чи можна було уявити собі, що віце-президент США Майк Пенс буде провідною фігурою «Маршу Життя» в Вашингтоні, обіцяючи радикальні зміни чинного законодавства. Сьогодні навіть закон 1973 (Roe v. Wade), який дозволив аборти у США на федеральному рівні, може так само стати історією. Варто також згадати про Радянський Союз, який був першою країною в світі, де були дозволені аборти в 1920, але далі за часів Сталіна це право поступово обмежували аж до повної заборони в 1936, і лише після його смерті (і смерті невідомо скількох тисяч жінок в результаті ускладнень від підпільних абортів) знову було дозволена така операція в лікарні за бажанням жінки. Тому, якщо цей законопроект лише свого роду «термометр» настроїв, потрібен чітко виражений спротив ідеям заборон, щоб їхні аргументи і риторика залишалися для священників, а не для політиків, які славлять європейські цінності.